Верховна Рада України прийняла в першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо протидії хабарництву)», незважаючи на те, що він містить ряд суперечливих положень і Головне науково-експертне управління рекомендувало повернути законопроект суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Складається враження, що намагаючись поспіхом прийняти досить суттєві зміни до законодавства, народні депутати справді вірять у те, що посилення відповідальності за хабарництво, аж до довічного ув‘язнення, допоможе побороти корупцію. Насправді, набагато важливіше спрямувати зусилля не на посилення відповідальності, а на удосконалення механізмів виявлення таких злочинів і притягнення винних у їх скоєнні до відповідальності. Пропоноване збільшення покарання ставить одержання хабара на один щабель з таким злочином, як умисне вбивство, а для деяких випадків передбачається навіть більш суворе покарання, аніж за умисне вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК), що, звичайно ж, є невиправданим.

Ще одним суперечливим моментом є пропозиція виокремити суддів, прокурорів та слідчих із числа інших службових осіб і встановити для даної категорії осіб посилене кримінальне покарання у виді довічного позбавлення волі. З внесенням таких змін у суспільства складеться хибне враження, нібито ці категорії посадовців є найбільш корумпованими, що призведе до зниження рівня довіри до судів, прокуратури, міліції. Крім того, навряд чи злочини, пов’язані з одержанням хабара міністрами, головами інших центральних органів державної виконавчої влади, їх заступниками тощо, мають меншу суспільну небезпеку, ніж аналогічні злочини, вчинені суддями, прокурорами або слідчими.

Звичайно, одержання хабара суддею, прокурором чи слідчим, є небезпечним злочином, але оскільки вчинення цього злочину даною категорією осіб завжди пов’язане з їх професійною діяльністю, такі злочинні діяння утворюють сукупність злочинів, відповідальність за вчинення яких вже передбачена чинним КК (ст. 368 та 371 КК, або ст. 368 та 375 КК), а відповідно до цього, і покарання буде призначатися за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) та буде суворішим, ніж за вчинення одного злочину. Тим самим прийняття запропонованих положень призведе до небажаної конкуренції норм КК.

Виникає питання, чи не є така законодавча ініціатива народних депутатів черговою спробою знайти цапа-відбувайла і переключити увагу на когось іншого, або ж навпаки зумисним підірванням довіри до судів, міліції та прокуратури? Як свідчить інформація, офіційно оприлюднена на сайті Генеральної прокуратури України, протягом 2008 року загалом до суду було направлено 22 кримінальні справи стосовно суддів, 20 яких з ознаками корупції. Для порівняння зазначимо, що всього до суду було направлено 1687 кримінальних справ про корупційні злочини. І якщо слідувати логіці законопроекту, то наступним кроком має бути введення персональної відповідальності для інших категорій службових осіб – податківців, митників… А чи потрібно це? Навіщо заплутувати і без того досить складне і суперечливе українське законодавство.

У Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” (щодо забезпечення єдності судової практики), авторами якого є народні депутати Шустік О. Ю. та Олійник С. В.

Проектом, зокрема, пропонується передбачити право Верховного Суду України давати судам обов’язкові для судів загальної юрисдикції роз’яснення з питань застосування законодавства та визначати неврегульовані законом процедури розгляду судових справ, звертатися до суб’єктів права законодавчої ініціативи з пропозиціями щодо ініціювання перед Верховною Радою України питань про внесення змін до чинного законодавства, надавати судам методичну допомогу, перевіряти дотримання ними законодавства при здійсненні правосуддя.  А також встановити, що рішення Верховного Суду України у конкретних судових справах у частині застосування права у випадках, передбачених процесуальним законодавством, є обов’язковими для судів загальної юрисдикції при розгляді інших судових справ. Пленуму Верховного Суду України пропонується надати право на розгляд судових справ у випадках, передбачених процесуальним законодавством.

Про необхідність прийняття таких змін вже тривалий час говорять представники суддівського корпусу, та на жаль, як це у нас часто трапляється, до їх пропозицій законодавець прислухається рідко. Але в цьому випадку ініціатива народних депутатів відображає власне прагнення суддів усіх рівнів. Надання обов’язкового характеру рішенням та роз’ясненням Верховного Суду України дозволить спрямувати судову практику в одне русло, полегшить роботу як суддів, так і адвокатів та юристів. Поліпшенням чинного законодавства стане наділення Голови Верховного Суду України повноваженням організовувати перевірку скарг на порушення суддями законодавства при розгляді судових справ та ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність суддів.

Нагадаємо, що на сьогодні відповідно до чинного законодавства рішення Верховного Суду України в конкретних справах з питань застосування права не носять обов’язкового характеру для судів загальної юрисдикції. Не носять такого характеру і роз’яснення Верховного Суду з питань застосування законодавства, що призводить до їх ігнорування іншими судами. Пленум Верховного Суду України не має судових повноважень навіть для випадків, коли виникають спори між судами різних юрисдикцій стосовно застосування матеріального чи процесуального права.

Законом не тільки не передбачено право Верховного Суду України на законодавчу ініціативу, але й не визначено механізми ініціювання перед Верховною Радою України питань про внесення змін і доповнень до чинного законодавства. В той же час саме у Верховному Суді зосереджуються дані про недоліки чинного законодавства, суперечності і колізії, які є в ньому.

Досвід показує що на сьогодні є нагальною потреба надати Верховному Суду України право визначати судові процедури у тих випадках, коли вони не врегульовані чинним законодавством.

Загальновідомо, що стати суддею в Україні досить складно, але виявляється, що піти «правильно» у відставку – теж непросто. Свідченням цього є приклад голови Вищого господарського суду України Сергія Демченка, справа з відставкою котрого у зв’язку із досягненням ним шістдесяти п’яти років тягнеться вже майже рік. І сам суддя виявив бажання піти на заслужений відпочинок, і всі інстанції теж не проти його відпустити, та чомусь не спрацьовує бюрократичний механізм. Мабуть, є всі шанси встановити своєрідний рекорд – 21 лютого Сергію Федоровичу Демченку виповниться шістдесят шість років. Тож можна звернутися до народних депутатів із проханням зробити подарунок і прийняти законопроект, який спростить процедуру звільнення суддів – щоб інші не наступали на ті ж граблі.

У Верховній Раді України ще з вересня 2008 року перебуває на розгляді проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо звільнення суддів, обраних безстроково), внесений народними депутатами Д. Притикою та Л. Фесенком.

Пропоновані зміни гарантують спрощення порядку звільнення Верховною Радою України з посади судді, який обіймає цю посаду безстроково. Це стосується випадків звільнення цих суддів з підстав, передбачених пунктами 1-3, 9 частини п‘ятої статті 126 Конституції України. Зокрема: закінчення строку, на який суддю обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п’яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Що маємо на сьогодні

На сьогодні чинний Закон передбачає порядок, за яким з перелічених підстав заява судді вноситься на розгляд територіального управління державної судової адміністрації, яка вносить її до відповідної кваліфікаційної комісії. Пропозиція про прийняття подання вноситься відповідною кваліфікаційною комісією до Вищої ради юстиції, яка вносить подання про звільнення судді до Верховної Ради України.

Термін розгляду заяви судді, обраного безстроково, написаної ним за власним бажанням, або у зв‘язку з вимогами закону, наприклад, досягнення граничного віку, стан здоров‘я тощо, сягає кількох місяців, а в окремих випадках і більше року.

Це вкрай негативно впливає на стан здійснення правосуддя, оскільки судді не виконуючи суддівських повноважень, отримують заробітну плату, а на їх місце до звільнення не можна призначити іншого суддю, при цьому кількість справ в суді зростає, як зростає і незадоволення сторін у зв‘язку з простроченням строків розгляду спорів.

Що пропонується

Законопроектом пропонується внести зміни до статті 17 Закону, встановивши порядок за яким суддя, який хоче йти у відставку за власним бажанням, в тому числі і у разі досягнення ним 65-річного віку чи закінчення терміну на який його було обрано, подає заяву про звільнення голові відповідного суду, який вносить відповідне подання до Вищої ради юстиції, а остання звертається до Верховної Ради України.

Окрім того, у статті 19 Закону пропонується встановити термін розгляду відповідним комітетом Верховної Ради України питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 1-3, 9 частини п‘ятої статті 126 Конституції України, невідкладно, але не довше п‘ятнадцяти днів з дня його надходження.

На практиці є випадки, коли суддя, подавши заяву про відставку за станом здоров‘я, помирає, не дочекавшись рішення Верховної Ради України про своє звільнення.